Історія справи

Постанова ВГСУ від 26.04.2016 року у справі №915/709/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2016 року Справа № 915/709/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддів:Є.Борденюк М. Малетича, С.Могилрозглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуКомпанії Меркурія Енерджі Трейдінг СА (Mercuria Energy Trading SA)на постановувід 27.01.2016Одеського апеляційного господарського судуу справі№ 915/709/15за позовомКомпанії Меркурія Енерджі Трейдінг СА (Mercuria Energy Trading SA)доТовариства з обмеженою відповідальністю "МИКОНТ"за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаКомпанії Lirta Investment (UK) Limited, Товариства з обмеженою відповідальністю "Корнелія", Публічного акціонерного товариства "Закарпатнафтопродукт-Мукачево"простягнення 289 759 105, 35 грн та розірвання договоруу судове засідання прибули представники:позивачаМолчанов А.О. (дов. від 30.12.14),відповідачаБатаріна Л.А. (дов. від 14.01.16), Могутов А.М. (дов. від 11.01.16),третьої особиОСОБА_8 (дов. від 15.02.15),заслухавши суддю-доповідача - Є.Борденюк, пояснення представників сторін, третьої особи, перевіривши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Компанія Меркурія Енерджі Трейдінг СА (Mercuria Energy Trading SA) звернулась до господарського суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "МИКОНТ" про розірвання договору № М-15 від 18.07.2014 про приймання та зберігання на митному складі та стягнення збитків у сумі 12847586,26 доларів США та 6042,69 євро, що складаються з вартості втраченого бензину марки RON 95 10 РРМ, EN 228 у розмірі 2316630,73 доларів США, вартості втраченого дизельного палива з низьким вмістом сірки марки ULSD 10 РРМ у розмірі 10529362,73 доларів США + 3012,69 Євро, та витрат на послуги інспекторів у розмірі 1592,80 доларів США та 3030,00 Євро.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем прийнятих за Договором обов'язків зі зберігання майна: бензину та дизельного палива, зазначаючи про таке.

10.01.2014 та 15.09.2014 між Компанією Меркурія Енерджі Трейдінг СА (Mercuria Energy Trading SA) та Компанією Lirta Investment (UK) Limited укладені контракти №169/14 від 10.01.2014 та №305/14 від 15.09.2014 щодо постачання нафтопродуктів на територію України.

Відповідно до п. 3 та п. 7 Контракту № 169/14 від 10.01.2014 позивач зобов'язався поставити бензин марки RОN 95 10 РРМ, ЕН 288 (далі - Бензин) на умовах ІТТ ("іn-tank transfer").

Відповідно п. 3 та п. 7 Контракту № 305/14 від 15.09.2014 позивач зобов'язався поставити дизельне паливо з низьким вмістом сірки марки ULSD 10 РРМ, що відповідає французьким стандартам на зимове дизельне паливо (далі -Дизель) на умовах ІТТ Миколаїв (термінал Миконт) або Іллічівськ (Іллічівський паливний термінал).

За умовами пунктів 11 вищезгаданих контрактів № 169/14 від 10.01.2014 та № 305/14 від 15.09.2014 право власності на Бензин та Дизель переходить до Компанії Lirta Investment (UK) Limited з дати відповідного акту приймання-передачі на нафтопродукти, виданого терміналом та підписаного всіма сторонами відповідного контракту.

З метою виконання контрактів між позивачем та Компанією "Weldex Holding Limited" укладений договір № WM-N-1 від 28.03.2014 про надання послуг по прийманню та передачі нафтопродуктів.

Компанія "Weldex Holding Limited", в свою чергу, уклала з відповідачем договір № SW-14 від 20.03.2014 про надання послуг по прийманню та передачі нафтопродуктів.

18.07.2014 між позивачем та відповідачем укладений договір № М-15 про приймання та зберігання на митному складі (далі -Договір), згідно з яким позивач доручає, а відповідач приймає на себе зобов'язання по наданню позивачу послуг, пов'язаних з прийомом і зберіганням Товарів на МС (митний склад), проведення дозволених операцій з Товарами позивача під митним контролем.

За умовами п.п. 4.2.1.1, 4.2.1.9 відповідач прийняв на себе зобов'язання належним чином виконувати доручення позивача, а також забезпечувати схоронність Товарів на МС з моменту їх прийому та до передачі Товарів позивачу або передачі позивачем Товарів Покупцю (повернення із зберігання).

19.08.2014 між позивачем та відповідачем укладено Додаток № 1 до договору прийому та зберігання на митному складі № М-15 від 18.07.2014.

Відповідно до вказаного додатку до Договору, відповідач зобов'язався по розпорядженню (заявці) позивача здійснити відпуск (відвантаження) Товару позивача автомобільним, водним і/або залізничним транспортом пункти призначення (порти, станції призначення), вказані позивачем у відповідну митному режимі при наявності дозволів митних органів і банка-заставодержателя (якщо Товар в заставі банка).

На виконання умов вказаного Договору позивачем передано на зберігання відповідачу 5 027 664 кг (або 5027.664 т) Бензину та 17 940 630 кг або (17940.630 т) Дизелю, про що свідчать видані останнім генеральні акти № 08/14 від 14.08.2014 та № 09/14 від 05.10.2014.

За твердження позивача, ним частково передано право власності на Бензин та Дизель до Компанії Lirta Investment (UK) Limited (а.с. 74-82), та відповідно на зберіганні у відповідача залишилось 2318.764 т Бензину та 12050.759 т Дизелю, про що свідчать видані останнім свідоцтва про зберігання № 14-01/G від 12.12.2014 та № 14-02/ULSD від 15.12.2014.

25.12.2014 позивач направив до Миколаївської митниці запит з проханням надати інформацію про кількість Бензину та Дизелю позивача на зберіганні у режимі митного складу на потужностях відповідача.

У відповіді на запит позивача від 25.12.2014 № 319 представник Миколаївської митниці зазначив, що станом на 01.12.2014 Бензин та Дизель позивача відсутні в повному обсязі, у зв'язку з їх поміщенням у інші митні режими.

27.01.2015 позивач звернувся до відповідача з письмовою вимогою, в якій вимагав негайного проведення відповідної інвентаризації.

У листі від 29.01.2015 № 44-01 відповідач не заперечував проти проведення інвентаризації із залученням інспектора Носенко В.І., при цьому у зазначеному листі було вказано, що за даними Миколаївської митниці станом на 01.01.2015 у базі даних органів доходів та зборів не міститься інформації про наявність Бензину та Дизелю позивача на митному складі відповідача. В результаті було узгоджено провести документальну перевірку руху Бензину та Дизелю позивача на митному складі відповідача.

На замовлення позивача інспектором компанії Spectis Носенко В.М. складено "Звіт по інспекції ТОВ "МИКОНТ" від 30.01.2015, згідно з яким Бензин та Дизель відвантажувався без розпорядження позивача невідомим особам на підставі наступних документів та в наступні дати на підставі актів: № 4 27.10.2014 відвантажено 2318.764 т Бензину; № 1 06.10.2014 відвантажено 2180.102 т Дизелю; № 2 14.10.2014 відвантажено 2216.769 т Дизелю; № 3 20.10.2014 відвантажено 3415.022 т Дизелю; № 4 28.10.2014 відвантажено 3413.521 т Дизелю; № 5 29.10.2014 відвантажено 3520.495 т Дизелю; № 6 27.11.2014 відвантажено 1194.721 т Дизелю; № 7 27.11.2014 відвантажено 2000.00 т Дизелю.

Позивач також зазначає, що Бензин та Дизель в період їх знаходження на складі відповідача знаходились у заставі Райффайзен Централ банк Остеррайх, на підставі укладеного 07.08.2009 між ним та Банком договору застави. Докази, які б підтверджували наявність дозволів банку на відвантаження спірного майна відповідачем, суду не надано.

Відповідно до ст. 936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ч. 1 ст. 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем:

1) у разі втрати (нестачі) речі -у розмірі її вартості;

2) у разі пошкодження речі -у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Пунктом 2 ст. 22 ЦК України встановлено, що збитками визначаються втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Відповідно до ч.ч.2, 4 статті 623 ЦК України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов'язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Строк зберігання Товарів згідно з п. 2.7 Договору № М-15 від 18.07.2014 обмежується строком дії цього Договору, але не може бути більше граничного строку розміщення Товарів на митному складі, встановленого законодавством України. При цьому, замовник прийняв на себе зобов'язання розпорядитися Товарами (вивести їх з МС) до закінчення строку зберігання.

Розпорядження Товарами за змістом п. 4.1.1.14 Договору здійснюється замовником шляхом:

оформлення Товарів у «вільний обіг»;

повернення не реалізованих Товарів;

передання права власності на Товар, що знаходиться в режимі митного складу, третій особі, яке уклало з виконавцем договір зберігання Товару на митному складі;

відправлення Товару в будь-яку третю країну (розмір винагороди виконавця в даному випадку визначається окремою угодою сторін до цього Договору;

здійсненням у відношенні Товару будь-яких інших дій, що дозволені Законами України.

Дата, коли замовник розпорядився Товаром, що поміщений у митний склад способом, зазначеним в абзаці першому цього пункту вважається датою повернення зі зберігання на митному складі.

Позивач зазначає, що розпорядився лише частиною товару, розміщеного на митному складі, шляхом його продажу Компанії Lirta Investment (UK) Limited згідно з контрактами № 169/14 від 10.01.2014 та № 305/14 від 15.09.2014, на підтвердження чого надав акти передачі права власності на нафтопродукти.

В свою чергу, відповідач, заперечуючи проти позову зазначив, що від позивача електронною поштою надходили акти приймання-передачі нафтопродуктів, що підписані позивачем, Компанією Lirta Investment (UK) Limited та з відміткою позивача про ознайомлення, а саме: акт передачі права власності №1/KMG-8/Бензин (Румунія) до контракту №169/14 від 10.01.2014 на 1000т; акт передачі права власності №2/KMG-8/Бензин (Румунія) до контракту №169/14 від 10.01.2014 на 708,9т; акт передачі права власності №3/KMG-8/Бензин (Румунія) до контракту №169/14 від 10.01.2014 на 1000т; акт передачі права власності №4/KMG-8/Бензин (Румунія) до контракту №169/14 від 10.01.2014 на 2318,764т; акт передачі права власності №1HR/Дизель до контракту №305/14 від 15.09.2014 на 2180,102т; акт передачі права власності №2HR/Дизель до контракту №305/14 від 15.09.2014 на 2216,769т; акт передачі права власності №3HR/Дизель до контракту №305/14 від 15.09.2014 на 3415,022т; акт передачі права власності №4HR/Дизель до контракту №305/14 від 15.09.2014 3413,521т; акт передачі права власності №5HR/Дизель до контракту №305/14 від 15.09.2014 на 3520,495т; акт передачі права власності №6HR/Дизель до контракту №305/14 від 15.09.2014 на 1194,721т; акт передачі права власності №7HR/Дизель до контракту №305/14 від 15.09.2014 на 2000т., всього на 5027,664т - Бензину, 17940,630т - Дизелю.

Таким чином, переданий на зберігання до митного складу товару у розумінні п. 4.1.1.14 Договору № М-15 від 18.07.2014 повернуто в повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 28.04.2015 позовна заява прийнята до провадження, а ухвалою від 20.05.2015 до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору залучені Компанія Lirta Investment (UK) Limited, ТОВ "Корнелія", ПАТ "Закарпатнафтопродукт-Мукачево".

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 08.07.2015 (суддя В. Фролов) позов задоволений з огляду на таке.

За умовами пунктів 11 вищезгаданих Контрактів № 169/14 від 10.01.2014 та № 305/14 від 15.09.2014 право власності на Бензин та Дизель переходить до Компанії Lirta Investment (UK) Limited з дати відповідного акту приймання-передачі на нафтопродукти, виданого терміналом та підписаного всіма сторонами відповідного контракту.

З матеріалів справи вбачається та підтверджено свідоцтвами про зберігання, що позивачем частково передано право власності на Бензин та Дизель до Компанії Lirta Investment (UK) Limited (а.с. 74-82).

У зв'язку із зазначеним на зберіганні залишилось 2318.764 т Бензину та 12050.759 т Дизелю.

Позивач є стороною договору застави, що був укладений з Райффайзен Централ банк Остеррайх. Бензин та Дизель в період знаходження на складі відповідача знаходились у заставі на підставі вищезазначеного договору, про що було відомо відповідачу, оскільки у свідоцтвах про зберігання від 12.12.2014 №11-01/G та від 15.12.2014 №14-02/ULSD було зазначено про наявні застави.

Докази, які б підтверджували наявність дозволів банку на відвантаження спірного майна відповідачем не надано.

Враховуючи зазначене, відповідач порушив п. 1 Додатку № 1 від 19.08.2014 до Договору здійснивши відвантаження Бензину та Дизелю без дозволу Позивача та дозволу Заставодержателя.

Посилання відповідача на те, що третя особа Компанії Lirta Investment (UK) Limited являлась власником спірного майна на підставі актів якими передавалось спірне майно не приймаються до уваги, оскільки позивач не надавав згоди на відчуження спірного майна, а відповідно до актів про передачу права власності відповідач несе відповідальність тільки за наявність товару, вказаного в актах прийому-передачі в резервних ємностях відповідача, що ще раз підтверджує, що відповідач відвантажив товар без належного дозволу.

З посиланням на вказане, місцевий господарський суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги про стягнення коштів.

Щодо вимоги позивача про розірвання договору № М-15 від 18.07.2014 місцевим господарський судом зазначено таке.

Через порушення відповідачем договірних обов'язкові із зберігання у схоронності Бензину та Дизелю позивачеві заподіяно реальні збитки в розмірі 2316630,73 доларів США.

Незабезпечення відповідачем належного зберігання Бензину в кількості 2318.764 т та Дизелю в кількості 15940,63 т є істотними порушеннями п.п.1.1, 4.2.1.9 Договору в розумінні ч. 2. ст. 651 ЦК України.

За вказаних обставин, відповідачем були порушені суттєві умови укладеного № М-15 від 18.07.2014 про прийняття на зберігання на митному складі, порушення яких має наслідком розірвання договору.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27.01.2016 (колегія суддів: Я.Савицький, Т.Гладишева, С.Колоколов) рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.07.2015 скасоване, прийняте нове рішення, яким у позові відмовлено.

Постанова мотивована наступним.

У матеріалах справи відсутні оригінали листів про відчуження товарів, що знаходяться на зберіганні. За поясненнями сторін документообіг щодо переміщення нафтопродуктів з митного складу в межах Договору здійснювався засобами електронного зв'язку.

Сторонами у справі наводяться різні дані щодо обсягів проведених господарських операцій за договором № М-15 від 18.07.2014, а представлені сторонами в обґрунтування власних вимог та заперечень документи містять суперечливі відомості щодо таких господарських операцій та не відповідають наведеним вимогам, які ставляться до первинного документу, з огляду на що позивач не довів викладених в обґрунтування заявлених позовних вимог обставин щодо часткового розпорядження товаром.

Щодо листів-погоджень банку на відпуск товарів від 22.10.2014, 24.10.2014, 03.11.2014, 05.11.2014, 13.11.2014, 13.11.2014, 24.11.2014, 24.11.2014, 15.12.2014 (т. 1 а.с. 133-150), то за змістом абзацу п. 1 Додатку № 1 від 19.08.2014 до Договору дозвіл банку-заставодержателя на відпуск товарів є обов'язковим за умови перебування таких товарів у заставі банку.

Згідно розділу 1 договору застави від 07.08.2009 під товарами у заставі розуміються товари, що зазначені у повідомлені або у сертифікаті, придбання яких заставодавцем у постачальника фінансується відповідно до умов Договору кредитної лінії, та на які заставодавець отримує право власності після поставки постачальником та зберігає його до їх продажу споживачу, та які транспортуються експедитором та/або зберігаються на складі.

Форма повідомлення про заставу та сертифіката визначена додатками № № 2, 3 до договору застави від 07.08.2009.

Відповідні документи ні місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надані.

Крім того, представлені на дослідження суду примірники договору застави від 07.08.2009 та відповідні листи банку на відпуск товарів не містять ідентифікуючих ознак, які б дозволяли суду вірогідно встановити, що останні стосуються товарів, переданих відповідачу згідно договору № М-15 від 18.07.2014 про приймання та зберігання на митному складі та генеральних актів № 08/14 від 14.08.2014 та № 09/14 від 05.10.2014.

Наведені повідомлення містять посилання лише на свідоцтва про зберігання № 14-02/ULSD від 12.12.2014, № 14-02/ULSD від 15.10.2014, № 14-01/G від 13.11.2014, № 14-01/G від 03.11.2014, № 14-02/ULSD від 05.11.2014, № 14-01/G від 24.10.2014, які в матеріалах справи відсутні.

Свідоцтва про зберігання № 14-01/G від 12.12.2014 та № 14-02/ULSD від 15.12.2014, на які позивач посилається як на доказ обізнаності відповідача щодо обтяження спірних партій нафтопродуктів заставою, в зазначених повідомленнях Банку не згадуються.

Разом з тим, відповідач заперечує факт дійсності таких свідоцтв, в свою чергу, позивач оригіналів свідоцтв на вимогу суду не надав, зазначивши, що весь документообіг з питань переміщення нафтопродуктів в межах договору № М-15 від 18.07.2014 здійснювався засобами електронного зв'язку.

Отже, представлені на дослідження копії листів Банку-заставодержателя та свідоцтв про зберігання, за відсутності інших доказів, як то повідомлення про заставу та/або сертифіката, визначених договором застави від 07.08.2009, не можуть бути оцінені як беззаперечний доказ перебування переданих на зберігання відповідачу за договором № М-15 від 18.07.2014 про приймання та зберігання на митному складі нафтопродуктів в заставі Райффайзен Централ банк Остеррайх на підставі договору застави від 07.08.2009, оскільки в цьому випадку рішення ґрунтуватиметься лише на даних позовної заяви та фотокопіях документів, дійсність яких відповідачем заперечується.

Недоведеність позивачем обставин порушення з боку ТОВ "Миконт" умов договору № М-15 від 18.07.2014 про приймання та зберігання на митному складі зумовлює висновок про відмову в задоволенні позовних вимог у частині розірвання зазначеного договору, оскільки застосування визначеного ст.ст. 16, 651 ЦК України способу захисту у вигляді розірвання договору в судовому порядку на вимогу однієї зі сторін, опосередковується фактом істотного порушення договору другою стороною.

З посиланням на вказане, апеляційний господарський суд у задоволені позову відмовив.

Звертаючись до суду з касаційною скаргою, позивач посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм права, просить постанову скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити без зміни.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає до задоволення частково з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що документообіг щодо переміщення нафтопродуктів з митного складу здійснювався виключно засобами електронного зв'язку. Зазначена обставина підтверджується сторонами та ними надаються пояснення щодо усталеної практики відносин сторін.

Так, відповідач зазначає, що здійснюючи відчуження частини товару, що знаходиться на зберіганні у відповідача позивач видає акт передачі права власності на нафтопродукти, підписує такий акт, ставить свою печатку та направляє на електронну адресу представника Компанії Lirta Investment (UK) Limited Павла Костюченка. Компанія Lirta Investment (UK) Limited підписує такий акт, ставить свою печатку та направляє на електронну адресу відповідача (через свого представника - Павла Костюченка). Відповідач отримує в електронному вигляді акт передачі права власності та нафтопродукти, ставить відмітку про ознайомлення, після чого такий акт в зворотному порядку надходить через Компанію Lirta Investment (UK) Limited на електронну адресу позивача. З моменту отримання електронної копії акту передачі права власності на нафтопродукти відповідач вважає доведеним факт переходу права власності на товар до Компанії Lirta Investment (UK) Limited, яка в той же день розпоряджається товаром шляхом відчуження його на користь ТОВ "Корнелія" та ПАТ "Закарпатнафтопродукт-Мукачево".

Позивач погоджується з таким порядком, однак зазначає, що йому (порядку) передують інші, вчинені сторонами дії. Так, товари вивантажувались на терміналі відповідача та зберігалися в режимі митного контролю. Позивач направляв Компанії Lirta Investment (UK) Limited комерційний інвойс (рахунок) на сплату відповідної партії товарів, що зберігалася відповідачем. Lirta Investment (UK) Limited оплачувала партію товарів за відповідним рахунком, після чого надавала позивачеві SWIFT-повідомлення у підтвердження платежу. Позивач звертався до Райффайзен Централ Банк Остеррейх (Інтернешенал) А.Г., який видавав на ім'я відповідача лист із дозволом на відвантаження оплаченої партії товарів. І лише після послідовності таких дій, позивач друкував акт передачі права власності в своєму офісі в Москві, підписував його від імені уповноваженої особи, проставляв печатку та робив скан-копію вже підписаного акту. Скан-копія підписаного позивачем акту приймання-передачі направлялася Lirta Investment (UK) Limited на адресу електронної пошти у форматі PDF-файлу. Lirta Investment (UK) Limited, отримавши скан-копію акту приймання-передачі в форматі PDF-файлу, підписувала його та проставляла на акті печатку. Після цього, Lirta Investment (UK) Limited відправляла скан-копію підписаного (позивачем та нею) акту до відповідача на адресу електронної пошти. Відповідач підписував та скріпляв печаткою скан-копію, вже підписаного позивачем та Lirta Investment (UK) Limited, після чого відправляв таку (підписану трьома сторонами) скан-копію акту до Lirta Investment (UK) Limited, яка в свою чергу пересилала її позивачеві на адресу електронної пошти.

Установлена сторонами практика виконання зобов'язання за договором складського зберігання не відповідає умовам виконання зобов'язань, визначених укладеними між сторонами договором. Зазначена обставина не була оцінена судами попередніх інстанцій, і яка, на думку колегії суддів Вищого господарського суду України, є істотною у вирішенні спору, оскільки усталена практика виконання сторонами зобов'язань за договором складського зберігання, відмінна від умов договору, може оцінюватись судом як волевиявлення сторін, однак з можливим ризиком негативних наслідків у разі порушення зобов'язання.

Посилання господарського суду апеляційної інстанції на те, що сторонами у справі надаються різні дані щодо обсягів проведених господарський операцій за договором, не підтверджується відповідними обґрунтуваннями, що є порушенням п. 3.ч. 1 ст. 84 ГПК України.

Однією з обставин неналежного виконання відповідачем зобов'язань складського зберігача, позивач зазначає переоформлення відповідачем товару, переданого ним на зберігання, на іншу особу, без відповідної вказівки банку-заставодержателя. У матеріалах справи знаходиться копія договору застави, укладеного позивачем з банком.

Аналізуючи зазначену обставину, господарський суд апеляційної інстанції вказує на невиконання позивачем умов договору застави щодо оформлення повідомлення про заставу товару.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з правовою позицією господарського суду апеляційної інстанції про те, що позивачем, як стороною договору застави, не виконані умови договору застави щодо повідомлення зберігача про заставу товару у порядку та формі, обумовлених договором. Невиконання позивачем умов договору застави не може бути підставою для покладення на зберігача майна відповідальності за вчинення ним дій, що порушують інтереси заставодержателя.

Крім того, підставою позову є втрата товару, переданого на зберігання. Відшкодування збитків, завданих поклажодавцеві, регулюються положеннями статті 951 ЦК України, яка є спеціальною нормою права і якою передбачено, що збитки, завдані поклажодавцеві, втратою (нестачею) речі відшкодовується зберігачем у розмірі її вартості. Позивачем заявлені до стягнення й інші збитки, спричинені йому втратою товару, однак обставини правомірності їх заявлення судами попередніх інстанцій не оцінені.

Зважаючи на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій ухвалені судові рішення без встановлення усіх обставин справи, які є істотними для вирішення спору, та, відповідно без надання таким обставинам відповідної правової оцінки.

За таких обставин, рішення та постанову слід скасувати, а справу слід направити на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Компанії Меркурія Енерджі Трейдінг СА (Mercuria Energy Trading SA) задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 08.07.2015 та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.01.2016 у справі №915/709/15 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до Господарського суду Миколаївської області.

Судді: Є. Борденюк

М. Малетич

С. Могил